Автор Без Табу розповідає про те, які наслідки матиме демарш ієрархів так званої «УПЦ МП», яка минулого вівторка вступила у відкритий конфлікт з президентом Порошенком.
Московські церковники до останнього часу вперто намагалися переінакшити прислів’я «застав дурня богу молитися – він і лоба собі розіб’є». Нині ж вся їхня поточна діяльність нагадує не спробу самогубства шляхом перелому черепу, а щось новенька - намагання замуруватися зсередини. В обох випадках фінал є однаковим, але, звичайно, все різниться нюансами. Про них і поговоримо.
Після виконання усіх належних Вселенському патріархату формальностей в Києві рано чи пізно мав розпочатися процес об’єднання усіх українських православних церков. Все було ОК, проте лише не до кінця зрозумілою була лише позиція так званої УПЦ МП – філіалу РПЦ, що у найближчому часі, де-факто, опиниться поза законом. Точніше, із небажанням глобально сприяти автокефалії все було зрозуміло, однак питання ймовірного розколу та підтримки антикремлівської позиції певними священнослужителями лишалося відкритим. Офіційна зустріч у будь-якому форматі нарешті назріла після скасування Константинополем угоди від 1686 року.
Адміністрація президента з алгоритмом дій визначилася одразу. Підлеглим «агента Гундяєва» мали запропонувати на вибір два варіанти подальшого існування. Або вони приймають нові правила гри та смиренно вливаються до лав канонічної УПЦ, або перетворюються на сектантів під патронатом держави-агресора, яким жодна притомна людина ані руки не подасть, ані свічки за здоров’я не поставить. Місцем зустрічі невипадково обрали Український дім – розташовану нехай і недалеко від головної столичної святині Лаври, але все ж цілковито світську споруду
Онуфрій та його оточення нібито погодилися, однак паралельно висунули вимогу зустрітися в Києво-Печерській лаврі. В іншому місці, мовляв, це буде не конструктивний діалог, а порожня балаканина на навколорелігійні теми. Єпископам навіть запрошення надіслали із зазначенням мети заходу. Та навряд чи хтось з них по приїзді до Лаври здивувався через відсутність Порошенка. Його там і не мало бути. А ось зібраний під хибним приводом собор «кремлівського патріархату», навпаки, мав відбутися. Із запрошених не доїхали лише шестеро, тож можна було ухвалювати необхідні рішення абсолютною більшістю голосів.
Власне кажучи, повістка дня зборів нелегітимного релігійного утворення була один в один скопійована з мінських посиденьок РПЦ у жовтні. Вселенського патріарха Варфоломія так само звинуватили у антиканонічній діяльності, не маючи на це жодних прав. Після чого було оголошено про припинення євхаристичного спілкування з Константинополем. Очікувано було висловлено незгоду зі створенням єдиної помісної автокефальної церкви та небажання «долучатися до розколу».
Проведення собору за зачиненими дверима здивувало. Якщо всі єпископи такі солідарні та готові підтримувати вказівки згори, то навіщо робити їх заручниками.
Втім, не можна сказати, що президентський план зазнав стовідсоткового краху. Декілька ієрархів включно з головним прибічником об’єднання, митрополитом Переяслав-Хмельницьким Олександром, до Українського дому все ж дісталися. Нічого незвичного не відбулося і там: голові держави повідомили про готовність співпрацювати та поскаржилися на несамовитий тиск з боку РФ та РПЦ. Важливим є перш за все факт розколу серед «спецпідрозділу в рясах» як натяк на руйнацію усіх задумів Москви.
Це один з тих випадків, коли проста арифметика не дозволяє правильно висвітлити розклади. Неправильно буде говорити, що 83 з 89 єпископів так званої «УПЦ МП» насправді не підтримують автокефалію. Родзинка полягає в тому, що пастирі зазвичай є дуже схожими на свою паству. А «віряни» з теплими спогадами про копійчані комунальні тарифи та горілку за 3,62 церкви зараз відвідують з тієї ж причини, з якої не відвідували в радянську добу. Не можна виокремлюватися з юрби, не можна діяти наперекір «лінії партії» і тому подібне. Дійсно ідейних блудних овець там не так вже й багато.
Серед єпископів «УПЦ МП» теж вистачає ідейних агентів Кремля. Однак абсолютної більшості вони не складають. У Лаврі вчора перебувало чимало вмілих пристосуванців, для яких релігія є не опіумом для народу, а перш за все - засобом для особистого збагачення. Це прозвучить дещо неетично, однак на них можна буде легко вплинути матеріально, особливо коли РПЦ остаточно втратить торговельно-бізнесові пільги. Звісно, що на свідомих дворушників не варто надто покладатися. Однак сценарій банального переманювання поки видається найменш агресивним з дієвих.
Комусь може здатися, що в цій історії забагато політики, а Порошенко форсує події, відчуваючи, як конкуренти на весняних президентських виборах дихають в спину. Та це враження є хибним за визначенням. В разі максимально швидкого вигнання з України структурного підрозділу спецслужб РФ з України рейтинг президента дійсно зросте, але до виборів ще треба дожити в мирі та злагоді. Поки ж деканонізовані церковники використовуються Кремлем як потужний інструмент контрпропаганди. І це жодним чином не йде нам на користь.
Та й небажання відкритого діалогу з боку РПЦ не може тішити, оскільки воно допомагає втіленню в життя улюбленого окупантського сценарію. Якщо процес не можна очолити та неможливо остаточно перервати, його необхідно загальмувати. І статися це може скоро та надовго, як раптом не пощастить.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець