На днях увесь світ відзначив Міжнародний день прав людини і вперше в історії України Нобелівську премію миру отримала українська правозахисна громадська організація – Центр громадянських свобод (ЦГС).
Вперше в історії Нобелівської премії миру на церемонії вручення промова пролунала українською мовою з вуст української правозахисниці, голови ЦГС Олександри МАТВІЙЧУК.
Як каже Кольгофер Оксана Вікторівна, співзасновниця Благодійної організації «Фонд родини Кольгофер»: «Ця тендітна ззовні та кремезна зсередини українка, Олександра Матвійчук, є втіленням жіночого образу нашої держави, яка бореться за мир, права та свободи людей, європейські демократичні цінності та забезпечення принципу притягнення до відповідальності осіб, які вчинили злочини проти людства.»
Зі слів Оксани КОЛЬГОФЕР, увесь громадський простір України з нетерпінням чекав цю подію – церемонію нагородження Нобелівською премією миру.
На мене особисто, каже Оксана КОЛЬГОФЕР, виступ Олександри МАТВІЙЧУК справив неабияке враження, якщо описати двома словами – до сліз. Якщо ви не чули та не бачили цей історичний момент, тоді коротко викладу його зміст.
Олександра МАТВІЙЧУК розпочала промову, висловивши думку, що вручення Нобелівської премії миру саме представникам України – це визнання зусиль усього українського народу, який сміливо виступив проти спроб зруйнувати мирний розвиток Європи, та як відзначення важливості роботи правозахисників щодо попередження військової загрози у всьому світі.
Також Олександра МАТВІЙЧУК поставила п’ять запитань, на які потрібно надати усім відповідь для напрацювання рішень щодо викликів сьогодення.
- Як повернути значення правам людини?
- на системні порушення світ повинен реагувати;
- права людини мають бути не менш вагомим чинником у прийнятті політичних рішень, ніж економічна вигода чи безпека;
- російські війська цілеспрямовано знищують житлові будинки, церкви, школи, лікарні, розстрілюють евакуаційні коридори, ув’язнюють людей у фільтраційних таборах, проводять примусові депортації населення, викрадають, катують та вбивають на окупованих територіях;
- російський народ буде нести відповідальність за цю ганебну сторінку своєї історії та прагнення силоміць відродити колишню імперію.
- Як розпочати називати речі своїми іменами?
- потрібно перестати маскувати відкладені воєнні загрози під «політичні компроміси».;
- боротися за мир — це не піддаватися на тиск агресора, а захищати людей від його жорстокості;
- ми не маємо узгоджувати право визначати свою ідентичність та самостійно робити свій демократичний вибір;
- ми не маємо стати дзеркалом держави-агресора;
- ми маємо подолати травму війни і пов’язані із нею ризики на шляху до європейської родини та утвердити вибір українського народу, визначений Революцією Гідності.
- Як забезпечити мир для людей у всьому світі?
- міжнародна система миру та безпеки більше не працює;
- якщо ми не хочемо жити в світі, де правила визначають держави із більш потужним військовим потенціалом, то це належить змінити;
- ми маємо почати реформу міжнародної системи для захисту людей від війн та авторитарних режимів; потрібні дієві гарантії безпеки та поваги до прав людини для всіх держав та їхніх громадян, незалежно від участі у військових блоках, їхнього військового потенціалу чи економічної потужності;
- голос мільйонів людей у різних країнах може змінити світову історію швидше, ніж втручання ООН.
- Як забезпечити справедливість усім жертвам війни?
- диктатори бояться утвердження ідеї свободи, тому росія намагається переконати весь світ, що верховенство права, права людини та демократія — фальшиві цінності, оскільки під час війни вони нікого не захищають;
- нам належить розірвати це коло безкарності та змінити підходи до правосуддя за воєнні злочини;
- нам потрібно подолати прогалину відповідальності та дати шанс на справедливість усім постраждалим людям;
- ми маємо повернути імена усім жертвам воєнних злочинів незалежно від того, хто вони, їхнього соціального статусу, виду злочину та жорстокості, яку вони зазнали, і чи цікавиться медіа та суспільство їхньою справою;
- ми маємо створити міжнародний трибунал та притягнути Путіна, Лукашенка та інших воєнних злочинців до відповідальності.
- Як глобальна солідарність може стати нашою пристрастю?
- недостатньо прийняти правильні закони чи створити формальні інституції. Цінності суспільства все одно будуть сильніші;
- нам потрібен новий гуманістичний рух, який буде працювати із суспільством на рівні сенсів, займатися просвітництвом, формувати масову підтримку та залучати людей до захисту прав та свобод;
- ми зможемо сформувати запит на рішення та спільно долати глобальні виклики — війни, нерівність, наступ на приватність, зміцнення авторитаризму, зміну клімату тощо, ми зможемо зробити цей світ більш безпечним.
І на завершення своєї промови Олександра МАТВІЙЧУК зазначила: «Час взяти відповідальність. Ми не знаємо, скільки у нас цього часу. І оскільки це Нобелівська премія миру під час війни, то я дозволю собі звернутися до людей у різних країнах світу із закликом до солідарності. Ви не маєте бути українцями, щоб підтримати Україну. Достатньо бути просто людиною».
Кольгофер Оксана Вікторівна переконана, що діяльність організацій громадянського суспільства повинна ґрунтуватись на потребі у досягненні основної цілі – досягнення миру та загальносвітового верховенства прав людини.
«Незмінне кредо нашої організації: «Творімо добро заради миру», красномовно свідчить про те, яких ідеалів ми притримуємось та якої мети прагнемо досягти. Право – це не про можливість чинити як заманеться, а про рамки, які відмежовують беззаконня від того, що можна дозволити собі робити» - підкреслює Оксана КОЛЬГОФЕР.
Що співзвучне сьогодні зі мною, каже Оксана КОЛЬГОФЕР, так це слова Олександри МАТВІЙЧУК: «Війна — це час, коли ти просто «береш і впахуєш», і робиш це настільки багато та якісно, наскільки можеш. Час, коли всі можливості, які тобі даються, не мають жодного відношення до тебе особисто — вони для України. Для того, аби українці перестали гинути на фронті, в окупації та в тилу».