У четвер, 4 жовтня, Верховна Рада прийняла низку важливих законів. Так нам повідомили в новинах. Насправді під гарною обгорткою сховані підводні камені, що доводять – український парламент не працює в інтересах України, а лише для збагачення нардепів та їх господарів.
Поточне скликання Верховної Ради за майже чотири роки роботи неодноразово доводило, що є швидше випадковим набором непридатних до співпраці між собою осіб, аніж парламентом, що має повести країну вперед після перемоги Революції Гідності. Але пленарне засідання 4 жовтня 2018 було б варте внесення до палати політичних мір та ваг, якби вона існувала. Хтось може не зрозуміти іронічного ставлення, оскільки у четвер було ухвалено чимало важливих рішень. Однак дуже часто трапляється так, що процес є значно більш показовим, ніж кінцевий результат.
За бажання можна почати з добрих новин: звернення до СНБО з приводу антиукраїнских телеканалів - це позитив (звичайно з запізненням на кілька років), гасло "Слава Україні" та відміна "товаришів" у армії - також. Подовження особливого порядку місцевого самоврядування в окремих районах Донеччини та Луганщини відбулося без найменших затримок. Але оптимізм вмить вивітрюється після вивчення протоколу голосування. З 245 голосів за необхідного мінімуму у 226 більш ніж чверть належить депутатам від проросійських фракцій. Це виглядає незвично, оскільки Кремль у пролонгації спеціального статусу Донбасу не зацікавлений в тому числі й через перспективу посилення міжнародних санкцій проти РФ.
Олег Федонюк via Facebook
Втім, причину солідарності п’ятої колони з формальною коаліцією варто шукати в пояснювальній записці до відповідного законопроекту. Особливий статус потрібен в разі розгортання на окупованих територіях миротворчої місії ООН. Участь Росії в цьому процесі є дуже небажаною, однак ніхто поки не придумав, як сказати «ні» постійному члену Ради Безпеки ООН, не порушивши при цьому статут Організації об’єднаних націй. Доки залізо гаряче, його треба кувати. Тому не варто занадто щиро сприймати позицію Вілкула, Новинського та інших московських маріонеток. Бо навіть тут вони намагалися працювати на російські державні інтереси.
Коаліція взагалі повелася якось дивно з організаційної точки зору. Наступний тиждень не є пленарним, термін дії попереднього спецстатусу добігав кінця 10 жовтня 2018. Скільки депутатів від БПП та Народного фронту зареєструвалися в передостанній день, коли можна було проголосувати за важливе для держави питання? Офіційно 193, фактично, швидше за все, на кілька осіб менше, якщо пам’ятати про звичку голосувати чужими картками. Ба більше, 24 народних обранців голосів за закон №9153 не дали, в кращому випадку утримавшись. Що це було – ідеально спланований спектакль чи повторення сюжету байки про лебедя, рака та щуку?
Розгляд наступних резонансних законопроектів дав зрозуміти, що правильним є другий варіант. Візьмімо хоча б мовний закон №5670-д, до якого у носіїв мандатів нарешті дійшли руки. В тому, що його не підтримають позафракційні з радикальною політичною позицією, сумнівів не було від початку – з їхньої точки зору, прописані там норми є надто м’якими та половинчастими. Уламки колишньої Партії Регіонів взагалі ставляться до цього питання із неприхованим презирством, бо інакше плюгавий хазяїн-коротун з Кремля не велить. А от демарш з боку БПП став сюрпризом геть для всіх.
Олег Федонюк via Facebook
Що штовхнуло правлячу партію саботувати проект-фаворит, який компетентні люди корегували та підлаштовували під потрібні стандарти протягом місяців, якщо не років? Не інакше як близькість президентських та парламентських виборів. Але з методами загравання з електоратом не все зрозуміло. Дехто справедливо вважає: оскільки вже Порошенко обрав мову на роль одного з трьох китів, на яких тримається влада, то й подання проекту мовного закону мало надходити від представника БПП. Для цього ще позаминулого року Ярославом Лесюком було про всяк випадок зареєстровано законопроект №5536. І досить сиру заготовку спробували виставити як альтернативу 5670-д.
Родзинка полягає в тому, що «непрезидентська» версія чітко регламентує покарання за порушення мовних квот та інших норм закону. У «президентській», в свою чергу, недостатня суворість закону ще й доповнюється необов’язковістю дотримуватися його. Точніше, дотримуватися-то бажано, але ніхто не каратиме, якщо раптом не будете цього робити. А тепер згадайте, що російськомовне населення складає чималу частину електорату БПП. Політтехнологи старалися, навіть партію-техкандидата з узятими за основу малоросійськими цінностями створили. І тут все може розсипатися через якусь там мову, еге ж.
Олег Федонюк via Facebook
Якщо правлячу партію представники інших фракцій насвистують та кричать «Ганьба!», то це тривожний знак. Якщо різноманітних Березенків треба схиляти до правильного голосування дзвінком з Банкової, а Гринів з трибуни винуватить у саботажі усіх крім себе та однопартійців, то очевидним є порушення банальної субординації. Але коли публічно пащекувати з цього приводу дозволяє собі шакал Табакі від українського політикуму на прізвище Вілкул, то краще одразу опускати завісу та бити відбій.
Ця Верховна Рада зіпсувалася остаточно і невідворотно. А нову занесуть лише наступної осені. Як дивно це не прозвучить, та дострокові вибори під завершення роботи поточного скликання ситуацію не покращать. А от дестабілізувати можуть цілком. Принаймні, ми всі переконалися в тому, що шкурні інтереси для декого є важливішими за державні.
А нащадкам в історичних зведеннях лишаться хіба що урочисті повідомлення про ухвалення потрібних законів.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець