Оглядач Без Табу прощається з екс-очільником Укрзалізниці Войцехом Балчуном та намагається розібратись, що позитивного зробив в Україні поляк, а за що йому варто дорікнути.
Схоже, команда варягів-рятівників остаточно розбіжиться навіть швидше, ніж це варто було передбачати. Важко сказати, що тут стало каталізатором – вигнання Саакашвілі, якась невідома поки суспільству політична домовленість чи просто обставини так склалися. Але іноземці, що перебували на керівних посадах, значно швидше стали пакувати валізи та задумуватися про повернення додому. Сталося так і з Войцехом Балчуном.
Якщо бути чесним, призначення поляка головою Укрзалізниці спочатку викликало навіть більший скепсис, ніж поява на стереотипно чоловічій посаді дівчини на третьому десятку років з обличчям, не спаплюженим «реальною політикою». І справді, що міг зробити із дійсно запущеним підприємством-перевізником закордонний найманець, який на музиці розуміється краще, ніж на закручуванні гайок? Ну протримається він тут рік, максимум два, а потім поїде геть, плюючись від невдоволення – таким був початковий прогноз більшості зацікавлених спостерігачів.
Павлу Зіброву приготуватись
Поляк неоднозначні очікування критиків здебільшого виправдав. Колоритний керманич дійсно затримався у м’якому кріслі не так вже й довго – протягом усього періоду роботи в УЗ він не втомлювався дивуватися тому, як прості буденні речі можна перетворити на елементи політичної боротьби та піару. Зрозуміти деякі особливості ведення справ по-українськи Балчуну теж не вдалося, хоча дехто любить заявляти, що поляки цю ж стадію очищення від радянської ментальності пройшли років зо двадцять тому, і аналогії мали напроситися самі собою. Проте і на кілька дійсно теплих слів пан Войцех заслужив.
Балчун – неспішний реформатор
Для більшості критиків головним показником якісної роботи є присутність і «активна торгівля» обличчям, а не реальні дії, спрямовані на покращення. Тому колишньому вже керівнику Укрзалізниці і перепадає за те, що він, негідник, офіційно працював три дні на тиждень (а неофіційно навіть цього не набиралося), та ще й за величезні, за українськими мірками, гроші. Парадокс, але якби на місці поляка опинився типовий вітчизняний чиновник, то критики б знову перетворилися на типово мовчазний електорат і продовжили б їсти те, що дають. А варяг з самого початку був чудовою мішенню для критичних зауважень.
Балчун, до побачення
Дорікають йому й тим, що розмір зарплатні прямо залежав від зменшення рівня збитковості підприємства, а про вихід в плюс ніхто, мовляв, і думати не збирався. Особливо обуреними виявилися вічно незаможні категорії населення, що вічно висловлюють власне невдоволення після підняття цін на будь-що. Вибачте, але про яку прибутковість може йти мова у випадку з УЗ, яка навіть після Революції Гідності лишилася дотаційною певним чином структурою (а про домайданні часи годі і згадувати)? Навіть якщо підняти ціни на квитки вдвічі, це не покриє усіх витрат. В цій ситуації жоден геній менеджменту не зумів би зробити «економічне диво». Тому варто швидше говорити про те, що все могло бути гірше, а от краще – навряд чи.
Заради справедливості варто зазначити, що Войцех Балчун все ж недостатньо глибоко занурився в море проблем, пов’язаних з галуззю залізничних перевезень. Його можна сварити через те, що з пасажирських потягів не зникли міняли, а провідники досі охоче приторговують з-під поли міцними алкогольними напоями. Тут можна зробити два висновки – або керівник підприємства про це не здогадувався, або, навпаки, чудово все знав і не хотів провокувати конфлікт інтересів, що міг перерости у справжнісіньку війну. Так чи інакше, але цю ношу тендітні польські плечі точно не витримали б. І це лише одна з купи важливих дрібниць.
Громадськість прагне відповідей
Не сприяла ефективній роботі і тяганина, пов’язана з тим, кому в уряді підпорядковується Укрзалізниця. Міністр інфраструктури Володимир Омелян, який спочатку не мав претензій до польського підлеглого, раптово почав виявляти невдоволення, коли ласий шматок вивели з-під юрисдикції його міністерства. Володимир Гройсман та його оточення, схоже, одразу вдовольнилися тим, що шматок перепав саме їм, а рутинні робочі моменти їх вже не хвилювали. Головне – виходити з мінусу, а яким макаром – не важливо. Без реальної підтримки згори займатися реальними справами в Україні дуже важко, історія доводила це неодноразово.
Все швидко змінюється
Звичайно, буде прикро, якщо Балчун в підсумку виявиться черговим послідовником Остапа Бендера, для якого тривале закордонне відрядження було лише приводом набити кишені та банківські рахунки грішми. А неприємні факти оприлюднюватися будуть гарантовано, оскільки передвиборча кампанія (якщо раптом хтось не помітив) триває вже давно. І Народному Фронту за два роки до початку дев’ятого скликання треба вкотре йти ва-банк. Про репутацію колишнього очільника Укрзалізниці ніхто не хвилюватиметься – його карта вже відіграна, до України він навряд чи повернеться.
Про Балчуна та його зміну
Веселощі вже точно скінчилися. З варягів у строю лишилася хіба що Уляна Супрун, та й ту останнім часом несамовито витискає геть стара медична гвардія. А остаточне враження про Войцеха Балчуна складене може бути лише за кілька місяців, коли на руках будуть справжні результати його роботи. Комусь поляк точно запам’ятається позитивом (наприклад, запуском швидкісного потяга Київ - Перемишль). А комусь – цілковитою нібито бездіяльністю (аварійно небезпечний пішохідний перехід у П’ятихатках ремонтувати навіть ніхто не подумав).
Час розставить все по своїх місцях.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець