Поки в Абу-Дабі дипломати знову шукають формули миру, Росія висуває цинічну умову — просто віддати їй український «пояс фортець» на Донеччині. Як у реальності виглядає життя Слов’янська під постійним терором FPV-дронів та керованих авіабомб, з'ясовували журналісти BBC.
Поки в Абу-Дабі дипломати знову обговорюють формулу миру, на землі Слов’янськ живе під постійною загрозою російських дронів, ракет і плануючих авіабомб. У місті, яке Москва вимагає віддати як частину можливої угоди, люди пересуваються пішки, ховаються під час тривог і намагаються вижити серед руйнувань.
БЕЗ ТАБУ розповідає, як виглядає Слов’янськ, який російська сторона намагається перетворити на предмет торгу в переговорах.
Супровідні українські військові кажуть, що найкраща погода для міста – пасмурна і дощова: у таку пору дронам складніше працювати. Але навіть це не гарантує безпеки, бо над вулицями постійно висить загроза FPV-дронів, а на дорогах залишаються спалені й розбиті автомобілі після атак.
Місцеві та військові пересуваються обережно, часто пішки і під прикриттям дерев. Дробовик у руках тут – не символ, а крайній засіб, якщо безпілотник опиниться занадто близько.
Навіть антидронові сітки над дорогами не дають повної безпеки: російські удари системно змінюють міську інфраструктуру, роблячи звичне пересування небезпечним.
До повномасштабного вторгнення у Слов’янську жило понад 200 тисяч людей. Тепер у місті залишилося менше десятої частини мешканців, і їх стає дедалі менше.
Частина людей виїхала після наказу евакуювати сім’ї з дітьми, інші не мають грошей або не хочуть залишати дім. У небагатьох кафе, які ще працюють, люди намагаються триматися за звичне життя, хоча втратили житло або пережили обстріли.
«Я хожу і плачу. Як вони могли таке зробити?», – сказала одна з місцевих мешканок. Інша жінка пояснила, що не виїжджає через страх перед невідомістю та відсутність коштів на переїзд.
У матеріалі BBC окремо наголошується, що Слов’янськ разом із Краматорськом, Костянтинівкою та Дружківкою входить до так званого поясу фортець України – системи укріплень на підконтрольній Києву частині Донеччини. Саме ці міста Росія наполягає віддати як одну з умов можливого мирного врегулювання.
Українська сторона побоюється, що така поступка лише полегшить російському війську подальший рух на захід, аж до Києва. На тлі цього навіть відновлення переговорів не змінює головного: на фронті триває війна виснаження, де дрони й артилерія визначають темп боїв.
Військові, які тримають оборону, говорять про одну з найскладніших ділянок за весь час повномасштабного вторгнення. Вони не вірять, що дипломатія швидко зупинить російський наступ, але наголошують: саме тут вирішується, чи вдасться втримати оборонну лінію Донеччини.
Водночас у Слов’янську ще залишаються люди, які вперто не хочуть визнавати місто втраченим. Для них дім – це не абстракція в перемовному документі, а вулиця, квартира, робота і пам’ять, які ще тримають їх на місці попри щоденну небезпеку.
Раніше БЕЗ ТАБУ писав, що російські удари по прифронтових містах Донеччини системно погіршують умови життя цивільних і змушують дедалі більше людей евакуюватися.