Лоліта курця: Записка Порошенка як найдурніша фальшивка за останній час

Лоліта. Російська версія

Оглядач Без Табу дебютує у незвичній ролі – захисника Петра Порошенка та пояснює, чому компромат ФСБ на президента України – повна нісенітниця.

Іноді незалежно від бажання доводиться пригадувати кумедну репліку, яку по той бік українсько-російського кордону частенько приписують Отто фон Бісмарку. Не намагайтеся, мовляв, узяти московита ретельно прорахованим підступом, бо у відповідь отримаєте ніким не прораховану, але разючу дурість. Причому закономірність ця подається зазвичай виключно з виграшного ракурсу. І не бачать чомусь ані кремлівські горе-стратеги, ані їхні поплічники, що логіка у вигляді відсутності логіки давно вже не працює на їхню користь.

От візьмімо хоча б цинічну (насправді ні) спробу дискредитувати президента України Петра Порошенка за допомогою оприлюднення його записки до ФСБ. Двадцять років тому, коли про існування інтернету в Україні чуло максимум п’ять відсотків населення, а на власні очі це бачив лиш кожен десятий з тих, хто чув, цей спонтанний хід спрацював би ідеально. В тому числі й через те, що до Росії українці тоді в середньому ставилися значно більш лояльно і навіть охоче підхоплювали чужерідну мантру про «один народ». Але зараз цей шедевр каліграфії навіть приводом для розумних та виправданих сумнівів не став.

Порошенко – не вареник з вишнями в спекотну літню днину, любити його ніхто не зобов’язаний. Ба більше, сама лиш кадрова політика Петра Порошенка останнім часом викликає гамму почуттів від обурення до огиди. Важко зрозуміти, що обурює більше – власний кум як голова найбільш непотрібного міністерства в уряді, кум Путіна в статусі поєднання Матері Терези та Михайла Шемякіна чи армійський товариш в якості неофіційно, але все ж другої особи країни. Досконалістю тут і не пахне, але навіть останній негідник (до когорти яких президент України таки не належить) заслуговує на обґрунтовану критику, а не на відро хаотичного бруду нізвідки на власну голову.

Лист з минулого

А що ми маємо зараз? По-перше, пояснювальна записка до ФСБ дуже схожа на фальшивку. І почерк ніби схожий на президентський, і викладені там факти є близькими до істини або видаються такими… Але в цьому випадку чудово спрацьовує «закон Гупти»: якщо все виглядає надто ідеально та правдоподібно, то це суцільна брехня. Той факт, що дата ймовірної поїздки не збігається з датою фактичного одруження сина Порошенка на громадянці РФ, дійсно змушує задуматися над тим, чи не надто зневажливо автори легенди поставилися до матеріальної частини. Бо тепер відбити будь-який сумнів у правдивості записки можна лише у випадку надання документу, який підтвердить: громадянин України Порошенко Олексій Петрович вже був одруженим на момент, коли його батько нібито писав те, що зараз раптово стало компроматом на нього самого. Чого, звісно ж, у найближчому майбутньому не трапиться.

Міротворець завдає удар у відповідь

По-друге, навіть якщо припустити, що папірець є не підробкою, а написаний рукою пана президента, то ситуація все одно видаватиметься не стільки незручною, скільки курйозною. Розумієте, такий страшний наркотик, як героїн, наркотиком колись не вважався. А деякі медичні корпорації і досі виробляють його у невеликій кількості в якості лікарського засобу, такого собі невмирущого замінника старого доброго морфіну. І якби людина десь у міжвоєнний період минулого сторіччя зізналася в тому, що вживає героїн, на неї б ніхто не дивився так косо і криво, як зараз. Навпаки, дехто ще й пожалів би: що це вас, бідолашний, так притисло, що зі знеболювальних не злізаєте?

От і одинадцять років тому обурення з боку пересічного українця з приводу заборони в’їзду до Росії було б цілком щирим і сприймалося позитивно. Це зараз наша людина перелаштувалася на західні частоти і заходилася брати якомога активнішу участь у євроінтеграції. А протягом минулого десятиліття ні про які НАТО, ЄС та рішучі реформи мова не йшла, і Москва була ближчою за якийсь там Брюссель для абсолютної більшості. Тому ані сам факт поїздок туди, ані активні спроби «залучення російських інвестицій» не вважалися таким вже й страшним гріхом. Люди не змінюються, змінюється контекст, інакше якось і не буває.

По-третє, навіть серед ситуативних ворогів Порошенка майже ніхто цю гру у «підкидного дурня листа» не сприйняв всерйоз. Хто підхопив? Вічний юрист донецького злочинного угрупування та втікач від українського правосуддя Андрій Портнов, який першим на українських теренах цю інформацію поширив – раз. Міхеїл Саакашвілі, що невпинно перетворюється чи то на міфічного Аякса, чи то на брата Каїна з пісні одного радянського ще рок-гурту – два. Сергій Лещенко, який і на політика все ще не тягне, і журналістом навіть в поганому сенсі його вже не назвеш – три.

Як виглядає пробиття дна у журналістиці

Також вклинився грузинський телеканал Руставі-2, який одні джерела пов’язують з Саакашвілі, а інші стверджують, що прямого зв’язку там шукати не варто. Проте у Руставі-2 зненацька є зв'язок із московськими спецслужбами, а це вже стає цікаво. А одночасні спроби Української правди відповідати і не відповідати «стандартам бі-бі-сі» давно вже нікого не дивують.

Так що не пройшов черговий трюк виробництва Кремля, геть не пройшов. І навіть вогнева підтримка з боку Григоришина не допомогла. Справа навіть не в тому, що народ надто любить чи вірить Порошенку – численні рейтинги показують зовсім іншу динаміку. Але робити таке інформаційне вкидання зараз, а не наступного року під вибори, від самого початку було нераціонально та неефективно, вам не здається?

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!