Автор Без Табу пояснює, чому військовий парад на Хрещатику у День Незалежності потрібен навіть попри недоліки та незручності.
Днями Дональд Трамп вирішив піти на нечуваний крок: він скасував традиційний щорічний військовий парад, що мав пройти вулицями Вашингтону. Столична громадськість, що звикла до урочистостей, прогнозовано обурилася на президента – мовляв, непатріотично це якось. Але медіамагнат зі стажем у відповідь миттєво знайшов винних в особі політиків з округу Колумбія, які виставили занадто великий рахунок за потенційне проведення параду. За словами Трампа, на ці кошти краще і простіше побудувати кілька винищувачів останнього покоління.
Петро Порошенко на відміну від заокеанського колеги особливого вибору в аналогічній ситуації не мав. Та й якби мав, то навряд чи вчинив би за прикладом Трампа. І питання загальної вартості щорічних урочистостей на порядок денний ніхто не ставитиме. Бо «За» в даному випадку значно більше, ніж «Проти». І кількома словами необхідність головного заходу чергової річниці Незалежності не пояснити.
Парад – шанс показати чи то струнку виправку, чи то гострі зуби. Це залежить від того, кому і в якому напрямку показувати. Для Заходу найважливішим є поступова адаптація українського війська під сучасні стандарти НАТО. Тему боєприпасів нового калібру, який раніше не використовувався ані в радянській армії, ані в ЗСУ, вже заїздили вздовж та поперек. Тому акцент можна змістити в бік техніки, яка цими снарядами вестиме вогонь по ворожим силам в разі необхідності.
Армія - гордість України
Самохідна гаубиця «Богдана», наприклад, вже встигла приємно вразити усіх. Професійних військових – ефективністю під час польових випробувань. Цивільних – вражаючим виглядом під час репетицій на Хрещатику. І головне, що це продукт власного виробництва.
Парад – можливість зайвий раз побачити справжніх героїв України. Не політиканів, що махнули на війну на півдня задля ефектної фотосесії та можливості отримати УБД. Не сторонніх персонажів, одягнених невідомо в що, як це зазвичай буває під час урочистостей з приводу «перемоги комунізму над нацизмом». А людей, які особисто боронили рідну землю від нашестя російських окупантів. Вшанування живих захисників батьківщини – це, мабуть, головна причина проведення подібних заходів.
Парад – чудова перевірка дієздатності київської міської влади та інфраструктури, що перебуває під її контролем. Зрозуміло, що через перекриття центру міста проблем із пересуванням столицею наземним транспортом буде важко. Але не треба бути Катею Осадчею, щоб зрозуміти, що рівень ускладнень напряму залежить від досконалості плану. Найрозумніші не сідатимуть за кермо самі, обираючи підземку та/або пішу прогулянку, інші таки ризикнуть і врешті-решт подумки сваритимуть «недолугого Кличка», стоячи десь у заторі на правому березі. Від року в рік нічого принципово не міняється, крім пропорційного співвідношення.
При цьому вже знайшлися особи, що списують пошкодження дорожнього покриття на рух техніки автомагістралями, які для цього не призначені. Правда, однак, виявлялася куди більш банальною: десь на стан асфальту вплинув нещодавній погодний катаклізм, десь почали плановий ремонт дороги. Позапланове зіткнення «Буку» з будівлею ТЦ «Астарта» було вже цілком правдивим. Але й тут декого підвела чи то довірливість, чи то небажання перевіряти факти. Принаймні, більшість так досі не зрозуміла, належить будівля на Ярославській, 58 агенту Кремля Вадиму Новинському чи ні.
А ще парад – це важливий політичний нюанс. Теоретично може статися так, що за три дні Порошенко востаннє прийматиме його в якості голови держави та верховного головнокомандуючого. Більшість розуміє, що вибори наступного року на Банковій вважаються певною мірою контрольованими завдяки наявності адмінресурсу. Але історичності моменту це не скасовує. За несприятливих обставин парад-2018 може взагалі стати останнім на тривалий час, якщо до влади прийде якась проросійська сила. Янукович же ж свого часу заборонив демонстрацію військової техніки – мабуть, через те, що демонструвати не було чого, та й московських покровителів дратувати не хотілося.
Звісно, багатьох справедливо дратує те, що поруч із президентом, міністром оборони та іншими важливими особами учасників дійства можуть вітати покручі на кшталт Кононенка, Грановського та інших «друзів Оушена». Це справді найбільша з можливих в День Незалежності ложок дьогтю. Але замисліться на хвилинку і уявіть альтернативу.
«Конфету дам тобі я посмоктати». 2004, Янукович робить Путіну солодку пропозицію посеред військового параду
Згадайте сумнозвісний парад 2004 року на честь 60-річчя визволення України від нацистів ще за часів президентства Кучми. Тоді прем’єр-міністр Янукович пригощав цукерками присутніх на правах почесних гостей Путіна та Медведєва. Перший відмовився, продовжуючи облизуватися на українські території, інший охоче прийняв гостинця. Добре подумайте ще раз: чи потрібні нам такі непрохані гості або взагалі демонстрація військової потужності ЗС РФ на Хрещатику в разі повної поразки? Авжеж ні. Тож песимізм песимізмом, а огидну свиту Порошенка доведеться трішки потерпіти. Хоча в ідеалі без цих фізіономій в прямому ефірі краще буде обійтися.
А там вже настане вересень, і про урочистості разом із супутніми скандалами забудуть приблизно на одинадцять з половиною місяців. Таке вже воно, наше циклічне і нібито нудне життя.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець