Журналіст Іван Вербицький розповідає, як недолугі українці свідомо знищують дику природу своєї країни, а також – до чого може призвести така огидна тенденція.
Спершу розгляньте подане нижче фото. На ньому – велика зала ресторану «Снігові вершини» у селищі Драгобрат. На стінах зали – Червона книга України в опудалах: глушці, шуліки, тетеруки (не депутати). Невдовзі знайдеться поміж увіковічнених рагулем-власником неживих тілець постать рисі.
На сайті Червоної книги України вказано, що вид «рись» внесений до когорти рідкісних. І зазначається, що чисельність цих диких котиків у Карпатах налічує лише 350–400 особин (менше, ніж народних депутатів). Причинами зникнення виду називають деградацію місць існування, фрагментацію ареалу, збіднення кормової бази та, звісно, браконьєрський відстріл.
Тепер повернемося до наших баранів. Баранів драгобратських. Відпочинковий комплекс «Снікові вершини» має й іншу назву – «У Кабаля». Саме так. З великої літери, не «у кобеля» і не «у кабеля». Просто любить себе людина настільки, що прізвище виніс на вивіску. Віталій Кабаль – постать у тих краях відома, лісничий державного підприємства «Рахівське лісове дослідне господарство», не менше, ні більше.
Зіркою соцмереж пан Кабаль став миттєво. Через синову недолугість, який розмістив на фейсбуці свіженькі світлини з полювання. На них старший і молодший Кабалі позують з тільцем щойно вбитої бідолашної рисі. Звісно, після того, як фото стали популярними, автор їх видалив. Однак пізнувато.
Знайти телефон Кабаля-старшого – справа нескладна. Достатньо заґуґлити відповідне ім’я й прізвище, як пошук викине сторінки з контактами чоловіка, котрий здає номери в однойменній садибі, а разом з тим й організовує екскурсії з селища Кваси. Власне, щоб розговорити пана, представляюся туристом, який на тиждень оселився в Квасах, і з екскурсій розпочинаю. Спектр запропонованих варіантів неймовірний. Пан Кабаль пропонує чотиригодинні мандрівки до Рахова, географічного центру Європи, селища Ясіня.
Добре знаю ті краї, попередній раз бував там цьогоріч у серпні. Тому вдаю, що мене зацікавило Ясіня, село, котре впродовж двох діб було столицею Гуцульської України. Апетити пана Кабаля вразили. 1000 гривень! І то в село, яке знаходиться від Квасів на відстані 17-ти кілометрів. Пан Кабаль обіцяв показати дві церкви, водоспад «Дівочі сльози» і власне - столичні краєвиди.
Однак кінцевою метою бачу все ж не Ясіню, а тому продовжую, запитую, чи не організовує пан Кабаль полювань. Відповідь: «Ні, ми тільки самі полюємо». «І на рися?» - питаю. «Так», - простодушно відповідає лісничий. «Так рись входить до Червоної книги, на нього полювати не можна». «Ну, так», - відповідь уже не така переконлива. «Так чому ж ви на нього полюєте?», - питаю. «Ми не полюємо». «Пане Віталію, навіщо зайва скромність? Сьогодні ви стали зіркою на теренах всієї України. Ваші з сином світлини користуються популярністю». «Не знаю. Про що ви. Ви, мабуть, мене з кимось плутаєте», - сказав пан Кабаль і поспішив завершити розмову.
Пересічного читача хотілося б найперше запитати, чи бував він коли-небудь на Драгобраті. Якщо не бував, то нехай не поспішає. Бо такого срачу як там треба ще пошукати. Через стихійні забудови непросто знайти дорогу як у гори, так і до канатної доріжки. Всюди, особливо, коли мова про літню пору, брудно. Водостоки виходять у русла гірських річок. Зважаючи, що воду туристи з наметами беруть саме звідти, не дивуйтеся, якщо після стоянки на Драгобраті вас скрутить.
Але проблема не в місцевості. Природу небеса подарували нам фантастичну. Наша біда – ось такі кабалі. Не віталії, миколи чи михайли. Їх не варто персоніфікувати, бо таких кабалів на карпатських теренах України тисячі. Вони – стихійне лихо наймальовничіших куточків нашої держави. Те, чим їх щедро обдарувала природа, кабалі вважають ледь не приватною власністю і користуються ним за принципом «після мене – хоч потоп».
Повторюся: у карпатських містечках і селищах Івано-Франківської та Закарпатської областей зупинявся під час відпочинку десятки разів. І спілкувався у той час із багатьма яскравими і не дуже персонажами. Один з них п’ять років тому здивував пропозицією. Смерекову альтанку на шість сидячих місць він продавав лише за тисячу гривень. «Беріть. Лише своєю машиною під’їдьте. Дешевше не знайдете», - запевняє. Звісно, не знайдемо. Бо ж столярня підпільна. «Дерева рубаємо, бо треба за щось жити. А що – тим з Києва возити машинами кругляк можна, а нам ні?».
Знайома історія?
Іншими словами, перешкоджати вивозу кругляка не намагається ніхто. «Ви не заважаєте нам, ми – вам». Кожен голосує за свого традиційного «балогу» чи «блюка» і знає своє місце.
Ще більше вразив чоловік із зовнішністю покійного російського богатиря-шоумена Владіміра «Динаміта» Тучинського. Він був нашим поводирем, коли підіймалися з села Колочава на гору Стримба. По дорозі вразило, що чоловік не соромиться кидати під ноги сміття. Згодом він розкрився сповна. Спершу розповів, яке смачне ведмеже м’ясо, коли його приготувати на молоці. «Вдалося підстрелити ведмедя минулої зими», - хизується.
Проте найбільше вразила інша історія. Про те, як «Динаміт» з групою закарпатських друзів поїхав на заробітки у Словаччину. «Місцевість там теж гірська, - каже. – Ми здивувалися, що в річках аж кишить фореллю. «Ви що, її не ловите?», - питаємо місцевих. «Ні. Навіщо, якщо можна купити», - кажуть словаки. То ми розділили річку по частинах – вище рибалили одні, там інші, в третьому місці ми. Улови були фантастичні. Наїлися тієї форелі стільки, що не могли на неї дивитися. Паралельно рибу продавали, ту, що псувалася – викидали. Через тиждень форелі в тій річці не було взагалі».
Ця бувальщина переповідалася з таким захопленням, немов хлоп не винищив за тиждень усю рибу в річці сусідньої держави, а завіз її у рідну Колочаву, випустив у Тереблю і тепер рибалить разом із друзями у себе.
А ще закарпатці люблять захоплюватися угорцями. Скажімо, тим, що на прикордонних з Україною річках вони поставили фільтри і виловлюють там наше сміття. «Їхні річки чисті, - кажуть, а в голосі тон неприхованої поваги до «Великої Угорської імперії», до якої Україні дуже далеко. – Тож ловлять наше сміття, переробляють його і мають серйозні гроші». Цю мудрість чую від людини, яка живе у селі поруч із Раховом, на узбережжі Тиси. На березі – купа сміття. Щось змиває водою, а щось спалюють. Їм можна, бо ж легені планети – дерева, а їх у Карпатах багато. Поки що.
Звісно, зважаючи на суспільний резонанс, пана Кабаля можуть зняти з посади і навіть засудити. Але чи зміниться від цього ситуація кардинально? Що зрозуміють інші кабалі? Що браконьєрство – це погано? Боже збав. Вони зроблять висновок, що соціальні мережі – зло і ліпше ними не користуватися. Ліс любить тишину, відповідно рися стріляти можна, але не обов’язково про це комусь розповідати. Така сутність цих людей і не зрозуміло, що має статися, щоб у цих головах стався злам.
Іван Вербицький, спеціально для Без Табу