В історії незалежної України зазвичай все складалося так, що прем’єр-міністр на фоні президента виглядав не надто колоритно. Тимошенко була винятком, але й увагу вона звикла привертати до себе за допомогою різноманітних підкилимних інтрижок та змов.
Та в цілому навіть Азаров в часи президентства Януковича попри всі старання не зумів перевершити патрона у вмінні зробити дешеве шоу, нехай і не без частки випадковості. Жодні "кровосісі" не здатні викликати настільки бурхливу реакцію, як вінок, що через порив вітру падає точнісінько на майбутнього втікача.
Але поява на посаді голови уряду Володимира Гройсмана усі стереотипи відкинула геть. В якості спікера Верховної Ради він нічим особливим не запам’ятався, до Революції Гідності був міським головою Вінниці і намагався наблизити місто до європейських стандартів. Від колишнього директора центрального ринку та стовідсоткової креатури Порошенка не варто було очікувати якоїсь надмірної політичної активності. Надто з урахуванням того, що попередник Яценюк з крісла вилетів в тому числі через активну роботу на власний рейтинг.
Реальність виявилася геть іншою. Новий прем’єр неначе поставив собі за мету засвітитися всюди. Навіть Горбачов колись не настільки активно намагався видаватися всюдисущим рятівником-реформатором протягом першого року в якості генсека КПРС. Причому біганину Гройсмана дехто одразу почав сприймати в штики. Спадковим антисемітам не сподобалося прізвище, борцям із совковими цінностями – черговий факт кумівства. Та найбільше люди з розумінням ситуації обурюються з приводу приписування головою уряду чужих заслуг на власний рахунок.
От візьмімо хоча б історію з дорожнім фондом, про оновлення якого повідомляється у пафосному рекламному ролику з серії «Уряд Гройсмана звітує». Якщо знати, як процес ремонту (а іноді і будівництва на рівному місці) доріг відбувається насправді, то спроби Володимира Борисовича похвалити самого себе виглядають недолуго. Справа в тому, що на місцях усім реально керують відповідні департаменти ОДА та РДА, яким за кілька років вдалося приручити локальні підрозділи Укравтодору. Дивіденди від децентралізації перепадають регіонам стараннями Верховної Ради. З усього уряду активним учасником дійства є хіба що МЕРТ на чолі з Омеляном, хоча часом складається враження, що міністр плаває у питанні, за яким має звітувати
Здавалося б, до чого тут Гройсман? Начебто абсолютно ні до чого. Але він в кращих традиціях легендарного Форреста Гампа намагається лишити (цілком свідомо, до речі) слід в будь-якій соціально важливій справі. Для цього іноді достатньо приїхати на ділянку, де активно ведеться ремонт/будівництво, і зробити актуальний репортаж з місця подій із собою улюбленим в головній ролі. Усі ці водіння комбайнів, публічні повчання на адресу керівництва промислових гігантів та вимога негайно дати Олександру Усику звання Героя України чудово вписуються до логічного ряду. Ось тільки навіть найсмачніші Демидові вареники рано чи пізно набридають, а в даному випадку ми маємо справу з піаром третього ґатунку.
Ще минулого року здавалося, що несерйозна та нав’язлива поведінка голови уряду – частина надмірно хитрої стратегії Банкової. Якщо вже Порошенко задумався про посилення власних позицій, то йому перш за все варто було подумати про дискредитацію посади прем’єр-міністра. Карикатурно амбітний протеже голови держави для виконання цієї місії підходив якнайкраще. І завдання згори (якщо воно таки було) виконав відмінно. Республіка ж за Конституцією є парламентсько-президентською, але за поточними розкладами виходить так, що людина, яка ледве не президентом смикати повинна, насправді за рівнем впливовості навіть до топ-20 не потрапляє.
Однак зараз складається враження, що Гройсман вирішив погратися у «реальну політику». При цьому серед реальних козирів у нього є хіба що вичерпна кількість інструментів для блефу. Власної партії у колишнього вінницького бургомістра нема, лояльної команди теж. Не вважати ж ефективними союзниками та помічниками Реву чи Кістіона, які викликають до себе виключно огиду немов другорядні персонажі Ревізору. Немає і кишенькового медіаресурсу, через що доводиться плазувати перед маргінальними олігархами. Гаразд, в медійному плані в Україні ідеальних політиків не існує взагалі. Але ранкова зарядка у виконанні президентської дружини та лобовий самопіар під виглядом соціальної реклами – це дещо різні речі, нехай і на одному й тому самому каналі Ахметова.
Чи не здається вам, що під час коаліційних переговорів після обрання дев’ятого скликання Верховної Ради місце в черзі до парламентської їдальні буде більш цінним активом, ніж можливість очолити уряд? Що не кажіть, а доводити розв’язання банальної та нецікавої проблеми до абсурду наші політики вміють чудово. Так, незалежно від того, свідомо це робиться чи ні. А сите і задоволене обличчя Гройсмана українцям терпіти доведеться щонайменше до наступної осені. Все через те, що дехто під час спроб роздути власну значущість забуває про межу.
Особливо коли за красивими словами та промовами героя реклами не видно реальних справ, зроблених саме його руками.