Свято вже минуло, але декого досі не відпускає. Автор Без Табу - про те, як у спробах протестувати проти "чужих традицій" іноді втрачаються залишки адекватності.
Протягом кількох останніх днів в українському (не лише в україномовному) сегменті всесвітньої мережі точиться запекла дискусія з приводу того, варто було масово святкувати Хелоуїн чи ні. Втручатися у неї Грицю Яковичу не хотілося дуже довго, але таки доведеться, оскільки адекватність обох сторін конфлікту починає викликати питання. Тож давайте розставимо усе та усіх по місцях.
По лівий бік від імпровізованої барикади знаходяться так звані "старообрядці".
Мова зараз не про справжніх старовірів з усією їхньою специфікою, а про типових представників біологічного виду soveticus vulgaris.
Років тридцять-сорок тому вони абсолютно щиро раділи, тримаючи у руках платівку Led Zeppelin або польські джинси кольору stonewash, відомі у наших краях як "варьонка". Раділи, бо мали рідкісну можливість долучитися до чогось незвіданого крізь залізну завісу. А тепер західного колориту на їхню думку стало забагато. Мало того, що ковбаса у магазині тепер може коштувати 2.20 за кілограм хіба що у доларах, так ще й свята американські сюди понавозили, негідники!
Повальне бажання цих персонажів забороняти усе нехарактерне та нетипове для них нікого вже не дивує. При цьому "старообрядці" ще не остаточно втрачені для суспільства, оскільки адекватно реагують на ідіотизм на зразок знищення іноземних продуктів харчування бульдозерами по той бік українсько-російського кордону. Проте в цілому вони настільки агресивно намагаються зберегти свій маленький тісний світ з піснями Юрія Лози та запахом кумачевих прапорів, що починають видаватися навіженими. Причому видаються вони такими не лише представникам покоління гаджетів, які у своїй більшості і не чули нічого про такий матеріал, як кумач.
По правий бік від імпровізованої барикади знаходяться радикальні прихильники західних цінностей, які бажають насадити їх в Україні так само агресивно, як Микита Сергійович колись насаджував кукурудзу у північних регіонах СРСР. При цьому вони чомусь забувають про сумний підсумок кукурудзяної авантюри та принцип "насильно милим не будеш".
Іноді у дискусіях справа доходить до того, що людину, яка принципово не бажає святкувати Хелоуїн з будь-яких причин, називають – тільки не смійтеся, заради усього святого – агентом Кремля.
І при цьому ще люблять додати, що не можна свята та інші культурні явища поділяти на "свої" та "чужі".
В цей момент борці за західні цінності навіть не розуміють, що перетворюються на спотворену версію колективного Мини Мазайла. Свого часу у наших краях аж сімдесят років не було поділу на "своє" та "чуже" в культурному плані. Усіх живих і напівживих кожного року виганяли на святкові нібито акції 1 травня та 7 листопада, тому що партія сказала "треба". Межі між різними націями та народностями старанно розмивались за наказом тієї таки партії задля створення єдиної спільноті, яка називалася б "радянським народом". Саме тому так і хочеться спитати найбільш активних пропагандистів: шановні, а чи не видається вам дивним той факт, що ви збиваєтеся на типові радянські методи, коли ведете боротьбу з "радянщиною"?
Проблема ще й у тому, що для більшості цих товаришів Хелоуїн – це виключно можливість надягнути якусь химерну одежину та піти веселитися. Але кожне свято, що так чи інакше має стосунок до релігії, має також і сакральний сенс. Якби героїчні борці з "феноменами датського кацапізму" витратили бодай трохи часу на самоосвіту, то знали б, що Хелоуїн – це переддень Дня усіх святих, дати якого у католицькому та православному календарі категорично не збігаються. Усі ці маніпуляції з перевдяганнями, зроблені з гарбузів ліхтарі, Ніч Пустощів та інші характерні для цього свята речі пов’язані перш за все із вшануванням духів усіх померлих, які за стародавніми повір’ями в цей час спускаються з небес на землю. Чи не здається вам, що у православних християн, які складають більшість населення України, для вшанування духів померлих передбачені дещо інші дати та інші заходи? Ну так отож.
Ну а вважати людину несправжнім українцем, якщо вона не хоче святкувати чуже для неї свято – це взагалі щось за межами адекватності.
Спробуйте приїхати до Америки та змусити американців святкувати, скажімо, день святого Андрія за українськими традиціями. Якщо ваші співрозмовники відмовлятимуться – ввічливо натякніть їм, що українська діаспора США святкує, і тому повинні святкувати інші американці. Якщо вони і після цього не приставатимуть на ваші умови – назвіть їх несправжніми американцями та агентами Кремля. Увага, питання: з якої спроби у відповідь на такі закиди ви отримаєте по пиці? Тому краще, мабуть, і не починати.
Найбільше у цій історії цікавить одне – наскільки активно радикальні прихильники західних цінностей поводитимуть себе 24 листопада, коли у США святкуватимуть День Подяки? Чи закликатимуть вони "несвідомих" братів за громадянством відзначати свято, яке до України не має жодного стосунку? Якщо так, то на це дійсно буде цікаво подивитися, бо після такого в цирку, мабуть, сміятися не схочеться.
Хочете дієву пораду наостанок, любі мої? Просто залишайтеся самими собою і буде вам щастя.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець