27 січня в Україні і світі відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.
Голокост був катастрофою світового масштабу
Не виключено, що рішення про його початок було прийнято, власне, у зв’язку з окупацією України. 2 млн 700 тисяч євреїв, які влітку 1941 року проживали в Україні, становили одну з найчисленніших груп єврейського населення у Європі. Факт проживання на родючих українських землях такої кількості «зайвих ротів» провокував нацистську владу на екстремальне рішення. Систематичне винищення євреїв почалося майже зразу після погромної хвилі перших тижнів війни, у серпні 1941 року, і тривало чи не до останнього дня німецької окупації.
На відміну від західноєвропейських євреїв, які гинули в таборах смерті, східноєвропейських розстрілювали — це був «Голокост від куль». У сумнозвісному київському Бабиному Яру за один день, 29 вересня 1941 року, нацисти з допомогою місцевої поліції розстріляли близько 34 тисяч євреїв. По всій Україні налічувалося близько п’яти тисяч місць таких розстрілів.
Виглядає, однак, що окупована Україна стала експериментальною площадкою для винищення євреїв. Тут уперше був випробуваний т. зв. «метод сардин»: роздягненим жертвам наказували лягати на дно викопаної ями, після розстрілу їх засипали землею (декотрих ще живими, здебільшого дітей); тоді для економії місця на них клали наступний шар тіл і так далі, поки яма не заповнювалася. Майже в кожному містечку згадують, що земля там ще кілька днів після розстрілів рухалася.
У 1941–44 роках в Україні загинуло близько півтора мільйона євреїв — четверта частина зі всіх шести мільйонів єврейських жертв Голокосту.
Масштаби цього насильства показує статистика. Але статистика слабо діє на уяву й нівелює жертви. Тімоті Снайдер у своїй книжці «Криваві землі» зробив важливу заувагу: коли ми говоримо про мільйони загиблих, то маємо пам’ятати, що мова йде не про абстрактні мільйони, а про кожне окреме життя, знищене мільйони разів.