Особливості державотворення «молодих республік» проти економічної теорії - в об'єктиві оглядача Без Табу.
У сучасному світі недостатньо лише проголосити суверенітет для того, щоб вважатися повноцінною незалежною державою. Будь-яке державне утворення має забезпечувати своїх громадян усіма необхідними благами цивілізації. Особливо це стосується того, що в Україні зветься комунальними послугами. Варіантів тут небагато – або виробляти усі необхідні ресурси самим, або покладатися на сусідську допомогу. Втім, деякі персонажі вирішили піти іншим шляхом, начебто простим, але в той же час дуже ризикованим.
Так зване керівництво так званих «ДНР» та «ЛНР» протягом останніх трьох років приписало собі чимало заслуг. Однією з них вважалися ледве не найнижчі в Європі тарифи на комунальні послуги. Офіційно «молоді республіки» мали будуватися за радянським образом і подобою, тому цей офіційний прояв «благодійності» не мав нікого дивувати. Проте на практиці за реалізації хитрої схеми додавання двох до двох не завжди давало чотири. А все тому, що «палкі революціонери» та їхні куратори вирішили грубо порушити закони бізнесу.
Ні для кого не є таємницею той факт, що на окуповані території Луганської області електроенергія надходить виключно з іншого боку лінії розмежування. З водопостачанням справи трохи кращі, але приводів для оптимізму все одно небагато. Протягом останніх трьох років офіційний Київ якось не ризикував вимикати рубильника та закручувати крани, оскільки у відповідь можна було отримати купу звинувачень у негуманності. До того ж – подобається це комусь чи ні, але правду нікуди сховати – на загарбаних землях все ще вистачає лояльних до України людей, яких не можна кидати напризволяще.
Але навіть миролюбним флегматикам одного чудового дня може увірватися терпець. Надто тоді, коли їх з року в рік водять навколо трьох сосен. Георгій Тука, тоді ще голова Луганської ВЦА, минулого року якось зауважив, що одночасне бажання Плотницького та його оточення з’їсти рибку та зберегти цноту добром для них не скінчиться. Люди, що прийшли на місце Георгія Борисовича та його дивної команди, теж поки що більше говорили, ніж займалися справжнім розв’язанням проблем. А от постачальники комунальних послуг нарешті вирішили розрубати гордіїв вузол і припинити обслуговування злісних неплатників.
Проблеми з водопостачанням в Алчевську в даному випадку можна сприймати як прелюдію до подальших заходів. Три роки тому місцеві мешканці абсолютно щиро висловлювалися за відокремлення від України, терористи пізніше завдали чимало ударів по об’єктах інфраструктури з українського боку лінії розмежування… А влітку 2017-го колись процвітаюче індустріальне місто отримуватиме воду за графіком «через два дні на третій». Здавалося б, після того, як холоди кілька років тому фактично знищили тутешню систему центрального опалення, нічого гіршого статися вже не могло. Проте, таки сталося.
В цьому контексті дуже цікаво виглядає реакція мешканців Алчевська. Люди, що колись закликали президента сусідньої держави ввести війська і радили «бендерівцям» забиратися геть, зараз цілком серйозно говорять про необхідність просити кращої долі в української влади. Доки грім не гряне, мужик не перехреститься – краще тут і не скажеш.
А тепер уявіть собі, як вибухне Луганськ, що від позавчора фактично лишився без української електроенергії. «Молоді революціонери» так старанно відкладали до своїх кишень нібито призначені для розрахунку за певні послуги кошти, що ненароком спровокували цілком вибухову ситуацію.
Росія цілком прогнозовано не могла лишитися осторонь. По-перше, московські куратори оперативно відновили постачання електрики до так званої «ЛНР» зі свого боку кордону. Виявилося, що цю схему в тестовому режимі відпрацьовували три роки тому, а тепер вона стала у нагоді в дійсно критичній ситуації. По-друге, на допомогу раптово прийшли сусіди з окупованих територій Донеччини. Керівництво так званої «ДНР» навряд чи б заворушилося, якби не отримало відповідного наказу з Кремля, оскільки в цілому стосунки між «кланом Захарченка» та «кланом Плотницького» важко назвати теплими. Але задля підтримання ілюзії добробуту у життєздатному стані і більш заклятому ворогу протягнеш руку, якщо згори накажуть.
Можна також охоче приймати ставки на те, що московська пропаганда спробує використати цю історію як зайвий доказ «звірств кривавої київської хунти». Чи вийде традиційно залякати брехливими сюжетами лояльну телеаудиторію – питання інше. Але тема видається майже безпрограшною. Тим не менш, це той випадок, коли на гавкіт Кисельових, Соловйових та інших придворних цуциків Путіна офіційному Києву взагалі не варто звертати уваги. Краще вже поставити питання ребром – або «вранці гроші, ввечері стільці», або ніяких стільців взагалі.
Наостанок лишається цікава інтрига: чи вчинить Україна з окупованою частиною Донеччини так само, як вчинила з загарбаними землями Луганщини? Інша сторона конфлікту щонайменше заслужила на урок з економічної теорії та практики на тему «Як почати жити відповідно до власних можливостей». Якщо це станеться, то чимало політиків з громадянством України ненароком продемонструють свою справжню сутність.
Так що не поспішайте перемикати канали – тут незабаром почнеться найцікавіше.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець