В останні дні українці мають можливість безпосередньо побачити перевагу того, що називається маневрена війна (bewegungskrieg).
Коли швидко проривається тактична глибина оборони і вводиться ешелон розвитку прориву, завдання якого шляхом швидкого маневру силами і засобами порізати комунікації і шляхи до відступу. Бо війна це суть боротьба за фланги і комунікації.
Як наслідок, фронт ворога рушиться не лише через відповідний рівень нанесеного ураження, а в тому числі через те, що ворожі сили переднього краю перебувають під психологічним тиском від усвідомлення факту, що противник вже працює в тилу, перерізаючи шляхи до відступу. Як наслідок, ефект паніки і відсутність систематичного спротиву, початок хаотичного відступу із залишенням важкої зброї.
Звичайно в основі наших успішних дій перш за все якісна штабна робота, яка враховувала конфігурацію фронту. В даному випадку того, що є два вклинення (Балаклія, Ізюм) і якщо нанести удар вище одного вклинення (Балаклія) то і вклинення південніше (Ізюм) буде під загрозою. Ну і використання того факту, що є протяжне із півночі на південь Оскільське водосховище, яке хоча і обмежує наш фланговий удар, але і при цьому обороняє його від контрзаходів ворога. По суті треба слідувати лише за північним флангом удару. І так само Оскільське водосховище обмежує маневр силами в районі Ізюму.
Так це іще не кінець війни. Але це потужний контраст із тим як московити могли лише повільно виштовхувати наші сили опираючись на перевагу в вогневій могутності. Нічого подібного по глибині і темпам наступу після формування цілісної лінії фронту в середині квітня 2022 року московити не можуть показати.
Сили оборони і безпеки України в обороні показували кращі зразки воєнного мистецтва. І це будуть вчити в профільних навчальних закладах. Тепер же настав час робити історію і в наступі - і це все за браку важкого озброєння. Що робить українські дії іще більш унікальними.