За останні півтора-два роки нова українська влада винайшла примітивний, але ідеальний алгоритм пояснення виникнення тієї чи іншої хвилі невдоволення народних мас. Вкладається він в одну дію: хочеш максимально усе спростити і спихнути з хворої голови – роби головним винуватцем Ігоря Коломойського.
Нема нічого зручнішого за спроби зробити з олігарха опудало, яким можна лякати несвідому частину електорату. Колишньому вже власнику Приватбанку від подібних звинувачень насправді не стає тепліше чи холодніше – він продовжує займатися власними справами. Не завжди чисто, не завжди чесно, але продовжує.
Зараз колишнього голову Дніпропетровської ОДА звинувачують щонайменше в організації заворушень в кількох областях та підбуренні членів деяких обласних рад до голосування за підтримку блокади окупованих територій.
Особливо вперті шукачі зради™ і взагалі наполягають на тому, що саме Коломойський організував та профінансував «виставу» з Семенченком, Парасюком та Соболєвим у головних ролях. Щоправда, переконливих доказів, що допомогли б підтвердити звинувачення, на руках ні в кого традиційно немає. Ба більше, стан справ у причетних до цієї історії обласних радах швидше спростовує провину олігарха.
На Івано-Франківщині, наприклад, Ігор Коломойсьий нібито має суттєвий вплив на політичне життя. Настільки суттєвий, що навіть на минулорічних довиборах до Верховної Ради переміг його протеже, а не опонент – ставленик БПП, що мав можливість майже необмежено використовувати адмінресурс.
Але на цьому хороші новини для головного зла за версією найбільш радикальних фанатів президента закінчуються. В обласній раді теоретично підконтрольні йому депутати разом матимуть більше чверті голосів лише тоді, коли гіпотетично додати до їхніх лав п’ять душ з «Волі». Левова частка мандатів за підсумками виборів дісталася представникам тих політичних сил, які незалежно від ставлення до певних осіб та подій легко піддаються контролю та тиску зі столиці. Але навіть за цих умов облрада ще минулого тижня проголосувала за підтримку блокади.
На іншому кінці країни, у Полтавській області, картина дуже схожа на прикарпатську, хоча й не стовідсотково. Маргіналів та міських навіжених в місцевій облраді зібралося більше, ніж на Івано-Франківщині, вплив Коломойського тут є мінімальним – сім депутатів представляють УКРОП, ще шестеро є членами «Відродження». На такому запасі далеко не заїдеш, особливо з урахуванням того, що чимало обранців місцевого сьомого скликання так чи інакше мали (або мають) стосунок до колишньої Партії Регіонів. Втім, за блокаду минулого понеділка проголосували і тут. Не одноголосно, звичайно – 18 з 84 депутатів звернення не підтримали, ще 14 були відсутні у сесійній залі. Проте звернення все ж ухвалили.
Заради справедливості варто зазначити, що в деяких областях власник злиденного ФК Дніпро все ж може кількома ледве помітними рухами зробити все так, як потрібно саме йому. Скажімо, на Волині обласна рада майже повністю знаходиться під контролем «приватівців» навіть незважаючи на те, що УКРОП і Самопоміч (ці дві політсили в контексті блокади останнім часом згадуються ненависниками як одне ціле) сумарно мають лише третину мандатів.
В даному випадку ми маємо справу з тим, що політологи люблять називати «регіональними особливостями» - головну роль тут дійсно відіграє не партійна належність, а біографія того чи іншого депутата. В цьому контексті незрозумілою виглядає лише спроба активістів захопити будівлю ОДА кілька днів тому. Але суцільна картинка одного чудового дня все ж складеться.
Але за повноцінної присутності Ігоря Коломойського у цій грі на правах гросмейстера шарудіння у потрібному напрямку мали б місце перш за все в його рідному місті та області. Натомість Дніпропетровська обласна ради мовчить немов партизани, що ховаються від німців. Коаліція тут свого часу формувалася на базі двох політичних сил, що гарантовано фінансувалися з кишені одного добре відомого громадянина Швейцарії – УКРОП та «Відродження». До оголошення результатів, однак, в кулуарах говорили про утворення альянсу між «регіоналами» та БПП, для якого в підсумку не вистачило – і сміх, і гріх – аж одного голосу. Мовчання ж в поточній ситуації може означати лише одне: депутати поки не мають спільної позиції з приводу блокади і навряд матимуть її найближчим часом.
Міська рада обласного центру, на відміну від колег, свою думку з цього приводу якраз висловила, причому однією з перших. Але у відповідь своє невдоволення висловив міський голова, який приблизно раз на п’ять років має звичку сваритися з Коломойським. На думку Бориса Філатова, місцеві ради не повинні приймати подібні рішення та ухвалювати подібне звернення, оскільки це пахне щонайменше нездоровими проявами латентних політичних автономій. При цьому – от же ж парадокс – сам пан бургомістр блокаду цілком підтримує, хоча й висловлюється на адресу «командування блокади» останнім часом достатньо різко та негативно.
Мер, який сам по собі
Так що висновок поки варто зробити лише один: якщо говорити виключно про голосування місцевих рад за підтримку блокади, то Коломойський в організації цих голосувань і результатів не винен. Точніше, не винен, доки не доведено зворотнього.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець