У червні 1941 року радянська влада жорстоко вбила понад три тисячі політв'язнів біля Добромиля, скинувши їхні тіла у соляну шахту. Як нагадує ZAXID.NET, пізніше на місці масової страти цинічно збудували санаторій, намагаючись назавжди стерти злочин з пам'яті поколінь.
Колишня солеварня Саліна біля Добромиля на Львівщині, яка у червні 1941 року стала місцем масового вбивства понад трьох тисяч політичних в'язнів радянським режимом, сьогодні є меморіальним простором, що зберігає пам'ять про страшну трагедію. Про історію цього місця та намагання радянської влади стерти сліди свого злочину йдеться у матеріалі видання ZAXID.NET.
БЕЗ ТАБУ розповідає, як успішне промислове підприємство перетворилося на братську могилу та чому радянські методи приховування злочинів так схожі на дії сучасної Росії.
Сіль у передмісті Добромиля видобували ще з XV століття, проте найбільшого розквіту солеварня Саліна досягла за австрійської влади у XIX столітті. На підприємстві діяли чотири шахти, працювали сотні людей, а видобуту сіль постачали далеко за межі Галичини. Солеварня мала власну адміністрацію-ратушу зі шпилем, житлові будинки для керівництва та систему технологічних ставків.
Проте у червні 1941 року, під час відступу перед наступом німецьких військ, радянська влада перетворила промисловий об'єкт на місце масової страти. Сюди почали зганяти колони політичних в'язнів із тюрем Дрогобича, Самбора, Мостиськ, Перемишля та Добромиля. Серед затриманих була переважно місцева інтелігенція: вчителі, священники та громадські діячі.
Людей гнали пішки під конвоєм у літню спеку. За свідченнями очевидців, серед приречених на смерть були навіть діти. Місцевим жителям, які намагалися допомогти в'язням і винести їм води, загрожував негайний розстріл.
На території солеварні людей убивали, а їхні тіла скидали безпосередньо у соляну шахту імені Кароля. Щоб приховати звуки пострілів та крики жертв, кати протягом тижня безперервно тримали увімкненими двигуни вантажівок. Радянські силовики сподівалися, що сіль швидко знищить сліди злочину.
Після приходу нацистів із шахти вдалося підняти близько тисячі тіл, частину з яких упізнали та перепоховали родичі. Загалом дослідники оцінюють кількість жертв Саліни у 3500 осіб. До ексгумації тіл німці примусово залучили місцевих євреїв, багатьох із яких згодом також розстріляли.
Після повернення радянської влади пам'ять про трагедію намагалися стерти всіма можливими способами. На території колишньої солеварні цинічно облаштували санаторій для хворих на туберкульоз, а каплицю, де також розстрілювали людей, перетворили на їдальню. Братську могилу неодноразово рівняли із землею тракторами, проте місцеві жителі вночі відновлювали насип.
Лише наприкінці 1980-х років завдяки зусиллям місцевих активістів та поетеси Марії Прокопець, яка видала книгу спогадів «Дзвін Саліни», правду про масове вбивство почали повертати з небуття.
Сьогодні Саліна є меморіальним комплексом. Тут встановлено пам'ятник, що символізує людину, яка вибирається із землі, попри те, що її намагалися розчинити в солі. Щороку в останню неділю червня з Добромиля до братської могили йде поминальна хода, повторюючи останній шлях закатованих в'язнів.
Знищення політичних в'язнів у перші дні німецько-радянської війни влітку 1941 року було масовою практикою НКВС на всій території Західної України. Подібні розстріли відбувалися у тюрмах Львова, Луцька, Станіславова та Тернополя. Радянська влада намагалася приховати ці злочини протягом усього періоду свого існування, тавруючи будь-які згадки про них як «ворожу пропаганду».
Раніше БЕЗ ТАБУ писав, що у Львові на території колишньої в'язниці «Тюрма на Лонцького» провели дослідження та вшанували пам'ять жертв радянських репресій червня 1941 року.